108 років тому Львів замайорів синьо-жовтими прапорами. На уламках імперії народилася Західноукраїнська Народна Республіка. Цей Листопадовий чин не просто вписав нову сторінку в літопис нашої державності — він заклав фундамент для історичного Возз’єднання та проголошення єдиної Соборної України 22 січня 1919 року.
1 листопада 1918 року– у Львові розпочалося повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях, що увійшло в історію під назвою “Листопадового чину”. Внаслідок чого проголошено Західноукраїнську Народну Республіку.
“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки”, – емоційно виголосив Дмитро Вітовський під час засідання Української Національної Ради та Військового Комітету увечері 31 жовтня.
На уламках Австро-Угорської імперії, що зазнала поразку у Першій світовій війні, поляки, чехи, словаки проголосили національні держави. Влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Зі згоди Антанти була створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала б шляхом збройного виступу захопити владу у краї. Тим паче, що адміністративні посади у Східній Галичині займали поляки. Для реалізації цих планів на 1 листопада було заплановано приїзд комісії до Львова.
Дмитро Вітовський (1887 – 1919). Сотник Легіону Українськиї Січових Стрільців, полковник УГА, державний секретар військових справ ЗУНР
31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Дмитром Вітовським зібралися у львівському Народному домі для прийняття рішення. Вітовський переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.
Військовий комітет перейменовано в Українську генеральну команду, яка стала керівним центром повстання. Штаб розташовувався у Народному домі.
Повстання розпочалося о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1400 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор.
Того ж дня Дмитро Вітовський відрапортував про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади.
Майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. В деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.
Уже надвечір 1 листопада польські військові організації підняли повстання. Почалися вуличні бої.
Попри утворення українського уряду та проголошення ЗУНР, збройне протистояння між Українськими Січовими Стрільцями та польськими вояками призвело до польсько-української війни.
Історія ЗУНР — символ нашого споконвічного прагнення до Свободи. Вільна, незалежна держава завжди залишалася найвищою метою, заради якої кращі сини та доньки України йшли у бій і віддавали власні життя.
Понад століття потому історія повторюється. Сьогодні ми знову виборюємо своє право на існування, гідність та національну честь. Наші сучасні Воїни у запеклих боях із російським окупантом тримають той самий щит свободи. Своєю незламністю, вірністю та щоденною самопожертвою вони примножують славу всіх борців за волю України.
Низько вклоняємося подвигу Героїв усіх поколінь національно-визвольних змагань, які поклали життя на вівтар Української Державності.
Єднаймося навколо спільної мети — вільної, незалежної, сильної України!
Підготував Ілля Долгіх