МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ КУРАТОРІВ ГРУП НОВОГО НАБОРУ ЩОДО РОБОТИ ЗІ СТУДЕНТАМИ  В АДАПТАЦІЙНИЙ ПЕРІОД  

Після вибору професії наступним важливим кроком на шляху професійного становлення молодої людини є навчання. Саме на цьому життєвому етапі молодої людини й зупинимося, оскільки маємо справу з студентською молоддю, з тими, хто здобуває свій фах. Річ у тім, що до нас на навчання приходить підліток 15-17 років. А ми знаємо, що цей вік вважається найважчим у плані виховання. Проблема загострюється ще й тому, що саме в цей час підліток вимушений змінити звичний ритм життя: школу – на коледж, дім – на гуртожиток. При цьому слід враховувати й соціальні особливості сьогодення: діти часто виховуються в неповних сім’ях, де один, а то й двоє батьків на заробітках за кордоном чи в іншому місті України чи дитина взагалі сирота. Педагоги зіткнулися з тим, що проблеми підліткового віку переростали у психологічні кризи, які переходили у юнацький вік, що загрожувало формуванню соціально неадаптованої з неадекватною поведінкою молодої людини. Тому дуже гостро постала проблема поглиблення педагогами своєї психологічної культури та культури самих студентів. Протягом усього періоду навчання підліток проходить кілька етапів, які характеризуються типовими кризами. Однією з найскладніших, з психологічної точки зору, є адаптацією або криза адаптації до умов навчання у вищому навчальному закладі, або її ще називають „криза першого курсу“, яку ми розглянемо нижче.  

1.    Теоретичні аспекти поняття адаптації, дезатаптації та їх етапи 

    Адаптація – це предумова активної діяльності. В цьому заключається позитивне значення адаптації для успішного функціонування індивіда в тій чи іншій социальній ролі, а під адаптивною здібністю розуміють – здатність людини пристосовуватися до різноманітних вимог середовища без відчуття внутрішнього дискомфорта та без конфлікта з середовищем.

   Криза адаптації  – це стан, який супроводжує динамічний природний процес, спрямований на повноцінне пристосування до незвичних умов навчання і розглядається як конструктивний момент мобілізації сил для успішної адаптації. Для цього стану є характерним дезорієнтованість, емоційна нестабільність, тривожність, гостре переживання відчуженості, низька результативність, неадекватність затрачених зусиль, страх перед невизнанням та ін. Причина цього – не лише переїзд і зміна звичного місця проживання, найбільш складною є потреба за короткі терміни звикнути та пристосуватися до нового міста, людей та незвичної ситуації навчання. Студент протягом усього першого семестру знаходиться у постійному напруженні. Для однієї людини процес входження в колектив студентів і звикання до нових умов протікає легко й невимушено, майже непомітно, а для когось цей період може становити серйозну проблему, і стрес, який супроводжує перші тижні навчання, проявлятиметься досить гостро й триватиме протягом кількох місяців. Все це залежить від особливостей самої дитини, але в будь-якому разі через це доводиться пройти кожному.

  Аби полегшити для підлітка процес входження в нове для нього оточення, допомогти йому адаптуватися та уникнути багатьох проблем, варто знати, що спеціалісти виділяють кілька аспектів процесу адаптації до умов навчання у вищому навчальному закладі. Перш за все, це соціально-психологічна адаптація – приспособленість індивіда до групи та взаємовідносин в ній, набуття власного стилю поведінки.   Професійно-педагогічна адаптація – розуміють вимогу пристосуватися до характеру, змісту та організації навчального процесу, можливості напрацювання навичок самостійності в навчальній роботі та засвоєння нових умов майбутньої конкретної трудової діяльності.

   Змістом проблеми професійної адаптації є таке:

·  змінюється форма навчання та оцінювання;

·  інші вимоги до змісту та стилю викладання;

·  несформованість здатності вчитися самостійно, контролювати й оцінювати себе, рефлексувати свої індивідуальні особливості пізнавальної діяльності, вміння розподіляти час для самостійної підготовки;

·  для сільської молоді проблемою є недостатньо високий освітній рівень для успішного оволодіння знаннями;

·  методи навчання у коледжі інші, ніж у школі;

·  відсутність навичок самостійної роботи та роботи з літературою;

·  особистість викладача.

    Студент у своїй навчальній діяльності проходить цілі періоди адаптації, які поділяються на роки. На першому курсі відбувається адаптація колишнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів характеризується високим ступенем конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття порядків, правил, норм у поведінці).

   Другий курс є періодом найнапруженішої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, формуються їхні широкі запити і потреби. Процес адаптації до середовища здебільшого завершений.

   На третьому та четвертому курсі студенти ознайомлюються зі спеціальністю в період практики. Їхній поведінці властивий інтенсивний пошук раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки; відбувається переоцінка цінностей.

   Адаптацію розрізняють за поведінкою, соматичними проявами у студентів та виокремлюють у три ступені:  

І ступінь – «легка адаптація» у перші 2-3 тижня порушуються апетит, сон, настрій, з’являється повільність в діях, або гіперактивність. Всі ці зміни відбуваються на фоні негативних емоцій, що тривають не довго. Також відмічаються незначне порушення в поведінці, але під час подальшого звикання до нових умов усі ці зміни проходять протягом першого місяця при умовах постійного перебування в навчальному закладі.

ІІ ступінь – «адаптація середньої важкості» протягом місяця виникають респіраторні захворювання,  значні  порушення в нервовій системі, відсутність апетиту, ускладнення зі сном (вдень бажання спати, в ночі бадьорість). Відсутність бажання виконувати роботу, апатія, інфантильність. Вади поведінки помітні, та дратують оточуючих. Якщо всі зміни усвідомлюються, то самостійно корегуються і ускладнень можливо уникнути.

ІІІ ступінь «важка адаптація» емоційний стан нормалізується протягом декількох місяців. Спостерігаються часті хвороби з ускладненнями. Стійкі порушення поведінки (прагнення бути непомітним, сховатись, спроби постійно кудись вийти, в’ялість, байдужість, агресивність, конфліктність, незадоволеність собою та оточенням).

ПРИЧИНИ ДЕЗАДАПТАЦІЇ  

1. Несформованість у студента позитивної установки на відвідування навчального закладу та мотивації до навчання:

·   зміни в порівнянні зі школою форм, темпу і методів викладання;  
·   погане уявлення про майбутню професію, невпевненість у виборі;  
·   прояви негативного впливу оточення, негативізм викладачів;  
·   територіальне віддалення від сім’ї, гіперопіка або ігнорування  підлітка сім’єю.

2. Несформованість навиків самоорганізації та предметно-практичної діяльності:

· відсутність бажання самостійно справлятися з виниклими труднощами, низький рівень працездатності та вольових зусиль в досягненні цілі;
·  неорганізованість та нераціональне використання навчального часу;  
·  низький рівень зрілості (соціальної, психологічної, фізичної);  
·  недостатній рівень розвитку інтелектуального та психомоторного розвитку;  
· недостатній рівень розвитку навиків самостійного навчання (проблеми у розвитку психічних процесів: мислення, пам’яті, уяви, уваги).  

3. Несформованість продуктивних форм спілкування:

·   стан здоров’я, наявність хронічних чи спадкових захворювань;  
·   емоційні порушення центральної нервової системи або недоліки у вихованні;  
·  педагогічна занедбаність (підліток має природні задатки але згідно з фізичним віком вони не розвинуті).  

 2. Як адаптувати студентську молодь до нового виду діяльності?   Студенти часто стикаються у період адаптації з такими труднощами:

Назва труднощівСуть труднощів
·  дидактичні, ·  соціально-психологічні, ·  професійні.·  новизна у процесі навчання, ·  нові методи в організації навчання, ·  відсутність навичок самостійної роботи, ·  умови життя оточення, ·  норми поведінки, ·  незвичний режим діяльності, ·  незнайоме місто, ·  неналагодженість стосунків у групі, ·  особливості самостійного життя, ·  невміння зорієнтуватися у професійній спрямованості процесу навчання.

Що ж впливає на успішність студентів?  

  1. Низький рівень базових знань зі школи:  

·   деякі студенти не вміють висловлювати свою думку (говорити);  
·   не мають навиків розв’язувати задачі з фізики, хімії (позначати величини, складати пропорції, виконувати обчислення);  
·   не можуть швидко писати (конспектувати);  
·   не вміють користуватися підручником, виділяти головне, розкрити зміст теми.  
·   не виконують домашні завдання.  

2. Студенти ще не звикли до специфіки навчання в навчальному закладі. Вони ще не усвідомили, чого прийшли навчитися (дуже далекі від перспективи майбутнього спеціаліста). Їм важко правильно розподілити свій навчальний час. Студенти вважають цілком себе самостійними, де відсутній контроль на них з боку батьків.   Які ж завдання треба поставити перед собою педагогам, кураторам аби домогтися кращої успішності деяких студентів і допомогти їм адаптуватися в нових умовах. 

Насамперед:

1. Навчити студента вчитися. а) самостійно працювати з підручником, довідковою літературою; б) навчити займатися науковою, пошуковою і дослідницькою роботою; в) логічно мислити, відстоювати свою думку, бути комунікабельним.

2. Зацікавлювати студентів загальноосвітніми дисциплінами як базовими для формування майбутнього спеціаліста. З цією метою потрібно використовувати нові сучасні форми і методи навчання, і це дасть можливість підвищити якість навчання.

3. Необхідно вивчати індивідуальні особливості невстигаючих студентів для визначення дидактичних методів усунення причин неуспішності.

4. Створювати групи взаємодопомоги, залучаючи кращих студентів академічної групи.

5. Удосконалювати форми і методи індивідуальної роботи з студентами.

6. Виховувати у студентів відповідальність до себе і своїх товаришів, щоб кожен з них міг усвідомити, що треба вчитися. Перший етап адаптації починається з перших днів навчання і закінчується останнім екзаменом зимової сесії. А тому важливо, щоб за цей період чогось не пропустити, не обминути. Варто пізнати і зрозуміти, чим живе першокурсник, які в нього проблеми. А разом із тим – треба охопити його ласкою і любов’ю.  

 Роль куратора в адаптації студента-першокурсника

Один із ранніх етапів становлення професійної ідентичності – початковий етап навчання у коледжі, що супроводжується адаптацією студентів-першокурсників до нової соціальної ролі – ролі студента, входженням у студентську спільність з відповідними даною спеціальністю з цінностями. Крім того, на даному етапі відбувається усвідомлення студентами себе як частини майбутньої спільноти представників певної професії, формується почуття «МИ» у контексті навчально-професійної групи, з якою студент починає співвідносити себе. Вибудовування системи адаптації студентів-першокурсників покликане активізувати початковий етап становлення професійної ідентичності, допомогти новачкам-студентам упоратися з тривогою та депресією, наявність яких робить людей уразливими для психологічного насильства та маніпулювання свідомістю. Звичайно, є студенти, які легко і вільно вписуються в систему вимог норм і соціальних відносин коледжу, але більшість схильні до дезадаптації, тобто. студент стає неуважним, менш відповідальним, гірше вчиться порівняно із середньою школою, з’являється почуття невпевненості.
Успішність адаптації студента залежить не тільки від інтелектуальної готовності, а й від:
• його здатність до встановлення міжособистісних відносин з педагогами;
• навичок гідної поведінки зі своїми одногрупниками, уміння спілкуватися з ними;
• здатності приймати та дотримуватися групових та колективних правил життя.
Важлива для студента так само ситуація взаємовідносин з новим куратором, оскільки прийняття та дотримання групових, внутрішньоколеджних, соціальних та етичних норм також здійснюється насамперед через нього. У деяких студентів з’являються складнощі просто в інформованості та організації коледжного життя, і тут важлива підтримка куратора. Компетентність куратора у питаннях життєдіяльності групи, його емоційне ставлення до студентів, тобто характер міжособистісного контакту – одна з важливих умов успішної адаптації студентів. Робота куратора на першому курсі коледжу складна та копітка. Протягом року належить сформувати колектив групи, вивчити особистість кожного учня, забезпечити його індивідуальний розвиток, підготувати до майбутньої професійної діяльності. p align=”justify”> При формуванні студентського колективу необхідно враховувати процеси групової динаміки, які відбуваються практично в кожній навчальній групі.
Розглянемо фази розвитку групи:

  1. Фаза орієнтації (адаптаційна). Це період становлення, формування групи, коли кожен шукає своє місце, вирішує питання на кшталт, як мені себе уявити, хто ці люди, хто мені подобається, чи приймуть мене. Оскільки студенти ще один одного не знають, то побоюються поводитися активно, наступально, відповідно, рівень незгоди в групі невисокий.
  2. 2. Фаза конфлікту (активації, активної напруги). На цій фазі студентів хвилюють питання типу, чи можу я тут отримати те, що бажаю, як мені отримати це, хто на мене впливає більшою чи меншою мірою, як мені вплинути. Відбувається процес розподілу відповідальності, що викликає емоційну напругу, студенти, як правило, відкрито не погоджуються один з одним, відбувається поляризація точок зору, група може розділитись на два або більше таборів. На цій фазі можна керувати конфліктом, не пригнічуючи його та не йдучи від нього.
  3. 3. Фаза розвитку згуртованості (конструктивна, що активно працює). Після розбіжностей група концентрує свою енергію зменшенні конфліктів, фіксації норм визначальних поведінка групи. Знову виникає невизначеність у висловлюваннях, як у початковому етапі, але служить іншим цілям – зміни форми розбіжностей.
  4. 4.Фаза консенсусу або підтримки: група функціонує як єдина робоча група, розмірковує, радить, приймає рішення, характеризується високою груповою згуртованістю, але не пригнічує негативних емоцій, свідомо припускає прояв ворожості, щоб конструктивно переробити ворожі почуття. Якщо група не досягає згуртованості, вона може зупинитися на першій або другій фазі. З метою розвитку групової згуртованості куратору, крім традиційного та звичного класного годинника, можна запропонувати нетрадиційні форми роботи зі студентами першого курсу на класному годиннику, який в силу своєї ігрової специфіки сприяє знайомству студентів, розвитку позитивного ставлення один до одного, групової згуртованості.

Для реалізації роботи з розвитку позитивного ставлення один до одного, груповий згуртованості куратор може скористатися такими практичними матеріалами:

  1. “Ось який я!” Студентам лунають картки, і пропонується позначити на них себе так, як йому хотілося б, щоб його тут і зараз називали. Студентам пропонується прикріпити візитівку шпилькою. Потім починає знайомство, тобто назвати своє ім’я, звідки приїхав, свої очікування та побоювання від заняття-знайомства.
  2. “Інтерв’ю” Студенти встають зі стільців і стоять у колі, з опущеними донизу головами, розглядають взуття. Потім по команді студенти піднімають очі та зустрічаються з кимось поглядом. Ті, хто зустрівся поглядом, стають парами. Вони виходять із кола і чекають, поки всі інші не розіб’ються парами. Пари інтерв’юють один одного, з’ясовуючи біографічні дані, схильності, хобі і все, що їм буде корисно дізнатися один про одного, щоб зуміти у вигідному світлі уявити свого партнера так, ніби він привів його в свою компанію. Потім, у того кого представляли, питається чи задоволений він уявленням і чи не хоче він щось поправити, всі охочі можуть поставити уточнюючі питання. Робота завершується питанням, зверненим до групи: “Ну що, приймаємо NN?”. На адресу NN звучать схвальні оплески… (гра проводиться в три етапи).